Це вам не цацки-пецки, а справжній цигансько-боснійський хеві-метал. Sevdah Metal - це перша сольна робота гітариста-віртуоза Еміра Хота, який вирішив, що етнічна музика його рідної Боснії та Герцоговини якнайкраще лягає на жорсткі метальові рифи. А виходить реально симпатично - наче Горан Бреговіч відпустив волосся й почав валити желізову музню. Ну і раніше я фіг би подумав,, що метал може бути з баяном і бубєнцами. Приємного прослуховування!

Людина-оркестр Зак Кондон показує всьому музичного світу свого оновленого і соковитого Бейрута. March of the Zapotec and Realpeople Holland - це та ж сама балкансько-шансонна меланхолія з ніжняковим вокалом, ліричними сповідями та до неможливості красивими музичними конструкціями. Ну і плюс до цього всього - порція музичних експериментів, без яких юний геній з Санта Фе не уявляє свого життя. Чудова музика для дощового весняного зимового ранку. Віва ля Бейрут!

Живі легенди світової музики в черговий раз показали всьому світу, що вони навіть й не думають про старість, а мають ще порох у порохівницях, гітари у гітарницях і барабани в барабаницях. Красунчики Madness повертаються з новою платівкою, яка побачить світ у березні 2009-го року. Світ то вона побачить, а ми можемо її послухати вже зараз. Ну а потім ще й платівку купити, адже такі речі обов'язково повинні бути в домашній колекції. І бажано у вигляді вінілу, а не емпетришок на зачовганому диску.

Madness подорослішали. Енергетика пісень залишилась все тою ж безшабашною - з життєдайним ароматом Ska, але ці веселі британці завжди славились потягом до музичних експериментів. Всі добре пам'ятають, як вони почали відходити від класичного ска до творчого поп-року з елементами все тієї ж ямайської естетики. The Liberty of Norton Folgate є яскравим свідченням цього благородного потягу - на платівці намішалась величезна кількість стилів. Від алкоголічних балад і до класичних бріт-попових постановок. Ну і все це звісно під фірмовим "скаженим" соусом, який розмірено заповзає в мозок слухача і влаштовує там невеличку ліричну революцію на користь щастя та позитивних емоцій.

Суто для мене, це поки краща платівка цього року. Який тільки розпочався але вже радує такими речима.

Madness, madness, they call it madness
Madness, madness, they call it madness
I'm about to explain
That someone is losing their brain
Madness, madness, I call it gladness, yee-ha-ha-ha

Friendly Fires зустрілись в школі їх рідного британського міста St. Albans коли їм було по 14 років. І одразу зібрали гурт First Day Back, в рамках якого валили жорсткий пост-хардкор аж до того моменту, поки не вступили до університету. А вокаліст Ed Macfarlane за цей час встиг навіть попрацювати над власним одноіменним електронним проектом, який виходив на лейблах Skam і Precinct Recordings. Однак в університеті хлопці скучали недовго. Вони забили на навчання і сформували гурт, який разюче відрізнявся від того, що вони грали раніше.

Так з'явились Friendly Fires - динамічна й радісна пост-панкова електронщина, замішана на шугейзових мелодіях та класичній поп-музиці. Видаючи на гора ламкий, подекуди різкий звук межує з кришталево-чистими семплованими мелодіями, Friendly Fire добре знають як завести слухача. За що їм респект і авансом трішки хвали. Побачимо як гурт розвиватиметься далі. А вам ж рекомендую завантажити і послухати. Не Джастісом ж єдиним.

Балкансько-єврейський брас Френка Лондона, машинна електроніка Крафтверк, вінтажний соул Шарлін Спітері, динамічний фолк-панк Дропкік Мерфіс і естетська меланхолія DeVotchKa, партизанські пісні Modena City Ramblers і ембіент Ясуші Яшіди. І ще купу всього приємного моєму вуху та душі. Одним словом - це вся та музика, яка символізує для мене рік уходящий. Про кожен трек можна було б купу всього описати але банально влом це робити. Краще вантажте і слухайте. Раптом щось сподобається.

Хочеться красивої музики? Чогось такого мелодійного, спокійного і щоб душа згорнулась і потім розгорнулась? Ну тоді Scott Matthew - це саме те, що вам потрібно. Якщо ви бачили феєричний фільм "Shortbus" - то ви цього чувака вже добре знаєте. Саме він виступав на сцені клубу "Шортбас", граючи на укулеле і співаючи меланхолійні й красиві пісні. Та і взагалі над саундтреком до цього фільму він попрацював активно, написавши аж 6 треків. Зараз цей талановитий австралієць живе в Брукліні й продовжує покращувати світ своєю музикою. Так що якщо ви не проти попестити свої вуха ніжним мелодійним співом і вишуканим поєднанням гітари та струнних - то вантажте дебютну платівку містера Скотта і буде вам справжнє музичне щастя.

Artist.....: Scars On Broadway
Title......: Scars On Broadway
Label.....: Interscope
Year......: July 29, 2008
Genre....: Alternative rock, experimental rock, alternative metal
Quality...: 256
Time......: 45:03
Size.......: 82.5 MB

Кілька днів тому kos_ta підігнав мені лінк, я завантажив його і в голові почала крутитись одна єдина думка. System Of A Down повернулись! Правда поки без Танкяна та й з назвою іншою - Scars On Broadway. Хоча насправді мова йде про сайд-проект шаленого вірменина Дарона Малакяна і барабанщика SOAD Джона Долмаяна, які вирішили, як і Серж, теж зробити щось своє. Хай воно і схоже по звучанню і духу на те, що вони робили раніше в повному складі. Зрештою, не сидіти ж їм склавши руки поки первинний гурт відправився в анабіоз. Так і виникли Scars On Broadway, а завтра на полицях магазинів з'явиться їх дебютна платівка. Дуже хороша, цілісна й якісна платівка. Чудовий синтез важкого звучання, електронних елементів та сентиментальності вірменського фолку. Зрештою, Малакян завжди славився умінням перетворити самий жорсткий і динамічний трек на ліричну баладу, не жертвуючи при цьому кількістю увімкнених гітарних примочок. Ну а тут він вже розійшовся на повну - і музику пише, і грає, і співає. Молодець, одним словом. Так що вантажте і насолоджуйтесь. Ну і пам'ятайте, що система прогнила і прямує до свого занепаду.

Artist.....: The Detroit Cobras
Title......: Life, Love and Leaving
Label.....: Rough Trade
Year......: 2001
Genre....: garage soul
Quality...: 192
Time......: 28:53
Size.......: 41.9 MB

Файнецька підбірка чудового балканського фолку в електронних обробках. Божественна річ, особливо для фанатів стилю. Я наприклад просто не можу відірватись від реміксу на улюблену "Siki, Siki Baba" Kocani Orkestar - реальна моща. А смачних композицій там ще більше - так що не гайте часу, а клацайте на лінки і буде вам щастя. Духові, цигани, даб, драм-н-бейс, драйв, шаленство, алкоголь і чисті, непідробні емоції. Хіба потрібно щось більше?

Новий альбом британсько-азіатських живчиків, які розірвуть мізки кожного кумулятивним зарядом драм-н-басу, азіатського фолку, рагамаффіну, хіп-хопу та брейкбіту. Все та ж довбанута на всю голову динаміка, політизованість та гостра соціальність текстів й розгул танцювальних ритмів. До речі, нову платівку Asian Dub Foundation записали і з новим вокалістом. В 2007-му році в ADF мікрофонні функції замість MC Spex’a перебрав на себе Ел Рамджен, учасник ска-гурту King Prawn. Зрештою, звучання формації від цього не постраждало, хоча поставити реліз в один ряд з тим же Rafi's Revenge 98-го року аж ніяк не можна. Але робота хороша, цілісна й дуже цікава. Так що слухати всім!

Вишуканий гротеск. Кривава вакханалія. Жорстока казка. Готична досконалість. Мюзикл для аудиторії 21+. Візуальний піздєц. Для того щоб описати новий фільм Тіма Бартона "Sweeney Todd: The Demon Barber of Fleet Street" можна придумати ще тисячу і один вислів. І всі вони будуть вірні. Вчора, сидячи на прем'єрі в "Києві" я оргазмував. Оргазмував від картинки, від звуку, від гри акторів і від режисури. Напевне, Бартон втілив свою саму потаємну готичну мрію у цьому фільмі - купа крові під красиву музику і красиве зображення. Зрештою, про сам фільм розповідати лінь - краще підіть до кінотеатру і подивіться його самі. Саме до кінотеатру - в домашніх умовах не буде того ефекту і не буде тієї гнітючої тиші після сеансу, коли люди настільки прифігівші, що навіть не аплодують.

А тепер повернемося до музичної складової. Бо без музики цей фільм не був би тим, чим він є. А музика тут така, що дух захоплює і дах зносить. Гіперкасова бродвейська постановка Стівена Сондхайма злилась в мистецькому коїтусі з генієм Тіма Бартона і вийшло те, що ви і можете побачити. Додайте до цього співи самого Джонні Деппа (він, як виявилось, чудово співає), Хелени Бонем-Картер, Алана Рікмена і Саші Барона Коена. Здавалось, вони всього лиш актори, а виявилось, що і співаки. Хороші співаки.

Сама музика вражає. Вражає красою, глибиною, похмурістю, вишуканістю і неприховано-відвертим естетством. Її приємно слухати, нею приємно насолоджуватись. І взагалі вона ахуєнна. Крапка. Амінь. Щастя вашим вухам.

Голос а-ля Том Вейтс, музика а-ля балканський кордебалет + Гоголь Борделло + водевільні вистави 17-18-го століть. Ну і ще трішки інді-року і величезна купа домішок та музичних напівтонів. Канадці The Tom Fun Orchestra видають на гора таку бомбу, яка змусить вас спочатку напитись до усрачки, а потім танцювати до ранку заливаючись то сміхом, а то і сльозами. Особливо рекомендується до прослуховування різного роду емокідам, для підвищення тонусу, підняття настрою і укріплення вен на руках. Танцюють всі!

Гуру тріп-хопу і аполегети музичної меланхолії знову вилазять на сцену. І вже ось кілька днів весь меломанський інтернет гудить відгуками та лінками на новий, третій альбом, британського гурту Portishead. Бетт Гіббонс і компанія прокинулись після восьми років затишшя та вирішили повернутись до улюбленої музичної теми. Звісно ж, час вплинув і на них, тому того старого звучання ви тут не знайдете.

Воно оновлене, доповнене інструментальними аранжуваннями та новітніми цифровими ефектами. Та і настрій музики змінився - немає вже того світло-безпросвітного суму, відчувається більший наліт експериментальщини та і ліричності там тепер більше ніж депресії. Хоча, з цього приводу можна сперечатись годинами. Краще просто послухати цю платівку та щиро порадіти поверненню на арену ще одного якісного музичного колективу.

Gnarls Barkley - один з самих оригінальних та прикольних мейнстрімових поп-колективів. Творчий дует продюсера DJ Danger Mouse і репера Cee-Lo вилетів на вершини слави завдяки своєму першому синглу Crazy, який порвав не тільки чарти усього світу, а й свідомість тих, хто до цього часу чує цю музику на рінгтонах (я наприклад вже дурію й ненавиджу цю пісню). Зате дуже люблю дебютний альбом ГБ "St. Elsewhere", який побачив світ дев'ятого травня 2006-го року.

Gnarls Barkley приємно слухати. Адже продукують вони дуже милу та мелодійну суміш хіп-хопу, року та соулу. Обидвоє виконавців добре знані своїми музичними експериментами. Наприклад DJ Danger Mouse починав з реміксів на Neutral Milk Hotel, а Cee-Lo і досі валить в реп гурті Goodie Mob паралельно створивши свій унікальний стиль фанкового співу, який і розвиває на своїх сольних альбомах. І ось нова платівка - The Odd Couple. Офіційний реліз - 8 квітня. Але що нам до офіційних релізів? Насолоджуйтесь!

Дуже чьоткий, безмірно м'яcистий та зухвало динамічний сьорф від португальського квартету Dr. Frankenstein. Цей гурт побачив світ ще далекого 1994-го року і з того часу склад його постійно мінявся. Незмінним залишався тільки лідер гурту - гітарист André Joaquim ну і вподобання та стиль. Surf и Гараж благословенних шістдесятих, B-movies і американська треш-культура, The Cramps, The Meteors, The Ventures - одним словом, справжній джентельменський набір для справжнього фаната не менш справжнього рок-н-ролу.

Музика Доктора Франкенштейна може слугувати готовим саундтреком до фільмів Тарантіно та Братів Коенів. Під це музло чудово мчати на автомобілі по нічному шосе і байдуже, що в тебе не старий американський масл-кар, а під колесами залізного звіра Броварський проспект, а не Interstate 76. Адже ця музика створює настрій, вона змушує нас рухатись в новому, більш життєрадісному та насиченому ритмі. І це, чорт забирай, просто офігенно! Так що слухайте і не нудьгуйте!

До вашої уваги повний дводисковий саундтрек до одного з найяскравіших та вражаючих фільмів останніх років - "Гладіатора" Рідлі Скотта. Фантастичний спільний доробок гуру голлівудських саундтреків Ганса Циммера та діви world music Лізи Джерард - вокалістки легендарного гурту Dead Can Dance. Звукова доріжка до цієї картини - це захоплююча подорож в часи Древнього Риму, в епоху безупинних воєн, страждань та виняткової мужності. Кожна з тридцяти композицій - це окреме епічне полотно, яке старанно вибудовує навколо слухача примарні але такі красиві пейзажі минулих віків. Масштабні оркестровки зливаються з африканським, давньоєвропейським фолком, а над цим всім щастям витає ефемерний вокал пані Джерард. Ліричні та сумні мелодії змінюються маршами та бойовими співами, від яких серце рветься назовні, а в душі оселяється сум та бажання хоча б на мить потрапити в ті жорстокі але такі цікаві часи. Цю музику можна слухати навіть не дивившись кінокартини - платівка на диво цілісна та незалежна від сюжетної канви. Зрештою, якщо ви не чули цього музичного щастя - то маєте нагоду надолужити втрачене. Ну а потім ще раз передивитись фільм. Бо воно того варто.

Anna Christine Nalick – типова представниця когорти численних американських сінгерів-сонграйтерів, яких зараз розвелось як собак не різаних. Можна довго говорити про те, що Анна особлива і її музика чимось відрізняється від творчості тієї ж Келлі Кларксон, Фіони Еппл чи Торі Еймос. Так, вона відрізняється але водночас є й багато спільного – все-таки один музичний напрямок. Однак Анна Налік явище досить унікальне і цікаве. Як і її хороша, хоч і мейнстрімна, музика.

Анна свої пісні почала писати ще в п’ятому класі, набравшись натхнення від записів The Rolling Stones, Cream и Led Zeppelin, які так любила її мама та притрусивши все це уподобаннями татка – той не міг жити без пісень Елвіса Преслі. В результаті, 2005-го року з’явився на світ альбом „Wreck of the Day”, який одразу ж став тричі платиновим (!!!). Ну а пісня "Breathe (2 A.M.)" просто порвала топові чарти всього світу. Далі ж були масові концерти, турне, робота над звуковими доріжками фільмів і...творча апатія з приводу нового альбому.

В Анни почався так званий „sophomore slump”, коли людина просто боїться зробити свою наступну роботу гіршою аніж попередня. Але Налік проблему таки вирішила і нова платівка „Acceptance” побачить світ наприкінці 2007-го року. Поки ж ви можете завантажити і послухати її попередню роботу. Гарантую, що це саме та музика, яка ніколи не напрягає і яку можна крутити в плеєрі хоча б цілий день. Ну і звісно "Breathe (2 A.M.)" – композиція, яка нікого не залишить байдужим.

Про лас-вегаський гурт The Killers не чув напевне тільки глухий. Адже цей колектив на чолі зі своїм харизматичним вокалістом-мормоном Брендоном Флауерсом вже давно посів одне з чільних місць в топі світової альтернативної музики. Розповідати про цих хлопаків можна дуже довго але чи є сенс це робити, якщо можна просто завантажити і послухати їх нову платівку.

Насправді Sawdust - це збірка бі-сайдів, рідкісних треків, сінглів та кількох нових треків, які були записані спеціально для цього релізу. Таким чином, ми отримуємо пакет невідомої нам раніше "музичної інформації" від The Killers і трішки бонусів, які в результаті виявляються вартими цілого альбому.

Що ви зможете почути, якщо завантажите це музичне щастя? По-перше, просто геніальний спільний трек The Killers та дідуся Лу Ріда "Tranquilize". Епічність, яку так полюбляють "Вбивці", цього разу сягає таких піднебесних висот, що по тілу починають бігати мурашки, а захоплення тече з вух, немов шмарклі з носа під час хронічної нежиті. Мелодійний вокал Флауерса чудово гармонією з речитативним співом Ріда і в результаті ми отримуємо новий хіт, який, по моїм прогнозам, скоро порве як альтернативні, так і попсові чарти. Ну а далі буде кавер на Joy Division "Shadowplay" - такий собі ню-вейв початку двадцять першого століття. Потім один за одним вистрілюватимуть пісні, які колись входили до лімітованих видань або ж регіональних сінглів. Тут вже стилістика стрибатиме від старого гаражного року до "а ля Боб Ділан" мотивів та якісного британського інді-року. Ну і на завершення прозвучить "подвійний контрольний постріл" - оновлена акустична версія "Sam's Town" і кавер на "Romeo and Juliet" Dire Straits. Цікаво? Тоді вантажте і насолоджуйтесь!

Є на світі музика, яка за своїм впливом на мозок людини схожа на сильнодіючі наркотики. Є "амфетаміни", при прослуховуванні яких неможливо всидіти на місці й постійно тягне до танцю. Є "опіати", що загонять в депресію та меланхолію краще аніж звістка про програш улюбленої футбольної команди. А є ще особливі такі "музичні наркотики", які створюють навколо вас нові світи та реальності, змінюють сутність речей та позбавляють вашу свідомість кайданів та меж. Саме до таких гуртів й належать французькі пост-рокери Kwoon.

Зрештою, назвати цю музику чистим пост-роком дуже складно. Як і їх ісландські брати Sigur Ros, Kwoon додають до добре знаної структури елементи IDM, shoegaze, ambient та купи інших стилів, створюючи казковий коктейль, який би став чудовим саундтреком до рекламного промо-фільму якогось невідомого нам світу, що знаходиться за купу світлових років від Землі. Зрештою, ви й самі можете в цьому пересвідчитись, якщо подивитесь геніальний кліп I Lived On The Moon, до створення якого долучився один з кращих аніматорів сьогодення Yannick Puig. І якщо вам це сподобається - то не гайте часу і вантажте сам альбом. Гарантую, що на кілька днів поринете в інший світ, в якому все схоже на якусь дивну, вишукану і неймовірно красиву казку. Казку, яка триватиме вічно.

Лідер гурту System Of A Down Серж Танкян зняв унікальний ролик, який розповідає про його сольний альбом "Elect The Dead" та про те, як ця платівка взагалі створювалась. 23-го жовтня ви вже зможете почути, що ж таке понаспівував цей геніальний вірменин, а поки що прогляньте це відео. Тим паче, що на екрані буде тільки Серж - він зіграв усі ролі, починаючи з журналіста і закінчуючи шефом лейблу-видавця. Справді смішно й дуже цікаво.