На ЖЖшному лічильнику - 88. В Британії не дають роботу білошкірим, а на вулиці така спека, що не хочеться навіть туди вилазити. В результаті, я сьогодні дійшов до такої ментальної кондиції, що відмовився навіть вийти пообідати. Ну не хотів я потім повертатись до життя під життєдайними фреоновими потоками трьох офісних кондішенів. А що тут вже казати про якусь там функціональність? Підніміть руки ті, у кого сьогодні проявляється перманентне бажання працювати? Не тому що треба, а тому що хочеться. Є такі? Якщо є - то ви збоченці. Не ображайтесь, але то правда.

Бо кожна нормальна людина в таку погоду тільки й думає про те, як би заховатись від сонця десь в тіні пальм, попивати льодяний мохіто та дивитись на те, як збудливо вигинають бедра пляжні дівчатка (хлопчики, бабусі, аніматори, песики, котики, акули, черепахи, пісочні чоловічки, інопланетяни, боксери та всілякі там рятувальниці та рятувальники). А хто хоче справжнього екстріму - той мріє про Гімалаї або ж Антарктиду. Там точно тебе ніяка спека не наздожене. Але як сьогодні вірно підмітив Володя: "В екстрімі головне чітко розуміти коли закінчується екстрім й починається пиздець". А то знайдуть тебе потім років через 1000 у вигляді милої льодяної скульптури і показуватимуть в музеї. Ні, ні. Цей варіант не для мене. Я краще сам по музеям походжу. Особливо по таким де халявна дегустація алкогольних напоїв передбачена. Або на пляжі полежу. Або просто в гірській річці покупаюсь.

Але поки що я буду дивитись через вікно на сонно-літній Поділ, марно змушувати себе працювати та думатиму чим ж зайнятись на вихідних. А що, теж хороше заняття.